Зміст.

 

1.  Вступ.

2.  Що таке колірне коло?

3.  Етапи роботи над кольором як засобом виразності живопису.

4.  Перспектива – кермо живопису.

5.  Правила повітряна перспектива – просторові зміни кольору.

6.  Висновки.

 

Правдиво відтворити колорит реального світу допомагає живопис.

Леонардо да Вінчі

Вступ.

Слово «живопис» створено від слів «живо» і «писати». «Живописати» - зображувати вірно та живо. Ми знаємо, що правдиво передати зовнішній вигляд предмета вдається і графічними засобами – лінією та тоном. Але передати живо цими органічними засобами, різнобарв’я навколишнього світу, пульсацію в кожному сантиметрі  кольорової поверхні предмета та зачарованість цим життям неможливо. Колір у живопису – важливий художній засіб правдивого відтворення реальних предметів у реальному середовищ. Історія світового мистецтва яскраво розказує про постійний пошук виражальних засобів, здібних глибоко й емоційно розкривати творчий задум, яскраво виражати життя і світ почуттів людини. Світ дитячої душі дуже різнокольоровий і чуйний, тому колір раніше інших засобів виразності стає в їх малюнках і змістовним (виражає почуття, переживання), і естетичним (показник прекрасного). І чим раніше ми починаємо виховувати в учнях відчуття кольору, їх грацій, взаємопереходів, поєднань, тим краще.

1.     Що таке колірне коло?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якщо зазирнемо трошки в історію, то можемо зазначити ,що І. Ньютон виділив сім кольорів спектра за аналогією з нотною системою, що на той час була вже добре розробленою. Ним керувало бажання винайти математичну основу гармонізації кольорів, як це відбувається в музиці. Але більшого розвитку набула ідея німецького поета Гете, який на основі дослідження явища контрасту виявив провідну роль шестиколірного спектра, що складається з червоного , жовтого, зеленого, голубого, синього і пурпурного кольорів. Але додаткові переваги має добре відома шкала Рунге, що складається з трьох основних кольорів (червоного, жовтого, синього) і трьох змішаних (помаранчевого, зеленого і фіолетового). На основі Їх утворюється 30 назв колірних тонів. Щоб легше було порозумітися, існують кольори основні, змішані і розташовані  діаметрально протилежно в колірному колі – додаткові. Це - перелік хроматичних кольорів. Але при змішуванні двох додаткових кольорів можемо утворити сірі відтінки. В колірному колі нема ні білого, ні чорного, ні сірого кольорів. Вони мають «особливе положення» і називаються ахроматичними. Важливо зазначити, що колір має три властивості: світлість, колірний тон, насиченість.

Перед нами колірне коло, яке складається з основних кольорів в центрі, як основа – це синій, жовтий, червоний. Змішані – зелений,    помаранчів, фіолетовий. Додаткові – що     розташовані діаметрально протилежно    (наприклад , зелений – червоний, синій – помаранчевий та фіолетовий – жовтий).

Враховуючи всі властивості кольору, моя задача як педагога вміло використати їх для створення учнями пейзажів, портретів, натюрмортів та композицій настрою. Легко, часто в ігровій формі, я намагаюсь знайомити дітей з такою складною наукою як кольорознавством, а результат – це прекрасні пейзажі,  портрети, натюрморти, композиції на різну тематику,але, щоб не малювали діти скрізь ми відчуваємо певний настрій, почуття – і в цьому нам допомагає колір як основний засіб виразності дитячого малюнка.

2.     Етапи роботи над кольором як засобом виразності живопису.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сам по собі якийсь окремий колір ми бачимо рідко: людина сприймає кольорове середовище. Але побачити, як один колір взаємодіє з іншим, можливо лише тоді, коли декілька кольорів поєднані між собою, безпосередньо торкаються один одного. Діти починають діяти як раз навпаки: кожний предмет і кожну фігуру розфарбовують окремо. А предмет неможливо зобразити окремо від оточуючого середовища й до нього прималювати оточення - все повинно бути пов'язано. Наприклад, малюючи дерево, неможливо позначити стовбур, перерахувати гілки, підмалювати землю, підкрасити небо це буде схема-розмальовка, позбавлена життєвої сили. Тому що дерево - це результат взаємодії води, землі, сонячного тепла, повітря. Таким чином, треба думати, як передати образно смисл середовища, в якому живе предмет. Розвиток композиційного мислення формує бачення. А здібність бачити, сприймати взаємозв'язок і гармонічність навколишнього, розвивати здібність оцінювати головне.

Щоб діти бачили в житті і на своїх малюнках кольорове середовище, їм треба вчитися дивитися узагальнено. Спочатку показую дітям десять-дванадцять зафарбованих в локальні кольори смужок картону і кажуть: "Уявіть собі, що ці кольори подібні нам, тому що мають характер, настрій. Який у них характер: однаковий чи різний?" Діти, звісно, кажуть: "Різний!" "Давайте вгадаємо, які з них добрі, які сердиті, які сумні, які ласкаві, які неспокійні?

 На цьому етапі заняття важливо, щоб діти почали установлювати свідомий зв'язок між світом кольорів та світом особистих почуттів, емоцій настроїв. Далі завдання ускладнюємо. Викладаємо з одного краю палітри дві-три яскраві фарби з набору гуаші; з другого краю дві-три фарби темні, глухі; окремо від них чорну та білу фарби. Починаємо змішувати кольори в різних поєднаннях, при цьому вдивлятися й обговорювати з дітьми, як міняється характер, настрій кольорів. В бесіді, кажучи про кольори, бажано уникати звичайних найменувань: червоний, синій, коричневий і т.д. Недостатньо називати їх теплими та холодними, хоча ці терміни мають дещо спільне з емоційною оцінкою кольору. Тут мова повинна йти про колір як носій певного характеру, настрою, почуття. Ось, наприклад, золотисто-жовтий колір, змішуючи з зеленим, все більше і більше наповнюється веселістю. А при додаванні до яскравих кольорів білого - буде виходити більш сумний. А може більш ласкавий? Чи тихий, мирний? І в даному прикладі судження можуть різниться і це не повинно бентежити педагогів. Коли учень виконуватиме такі завдання, він одночасно засвоїть технологію змішання кольорів, її складні закони. Таким чином учень навчається бачити в кольорі не лише зовнішні ознаки навколишнього предмета, а з самого початку відчує і зрозуміє невідокремленість кольору від особистого почуття. За допомогою кольору юні художники втілюють задум, а не просто відтворюють предмет. Якщо вони працюють над пейзажем, то робота не буде байдуже реєструючою, коли самі теми виражають емоції, наприклад: "спокійна річка", "таємничий вечір", "щасливий сад". Щоб справитися з завданнями, учень повинен постійно прислухатися до того, який емоційний вплив мають на нього явища природи. З таким принципом доцільно будувати роботу не тільки над пейзажами, але й над натюрмортами, і над тематичною композицією, визначаючи не просто її тему, а й, в першу чергу, її емоційну атмосферу, велике головне почуття, котре вона повинна нести  (наприклад: радість, сум,  трагізм, безтурботність).

Духвин К. дуже вдало передала в своїй роботі відчуття ранкової свіжості, використовуючи ласкаві, легкі , інколи суворі кольори

       Уявимо, учень починає працювати над темою "Ніжний ранок".  Виходячи з одного емоційного стану майбутньої роботи, він відбирає необхідне, з його точки зору: мінімум фарб, користуючись якими зуміє виразити необхідний акорд почуттів. Дитина може ставити завдання навпаки: відібравши декілька кольорів, комбінує їх на палітрі, визначає, які почуття можна виразити таким поєднанням кольорів і, виходячи з цього, вибирає тему, яку можна розкрити за їх допомогою.

Через емоційне сприйняття кольору підводимо учнів до поняття основних та змішаних кольорів на палітрі живописця: жовтого, червоного, синього; складових чи подвійних: зеленого, фіолетового, жовтогарячого; коричневих; "земляних", нейтральних: білого, чорного, сірого. Розказуємо і показуємо на прикладах просторового змішання видимого кольору; ослаблення кольорів і предмета на дальньому плані.

І для розуміння узгодженості кольорів треба вміло навчитися виявляти "чужий", тобто колір, який по світлості та насиченості cуперечить кольору картини. Наприклад: в репродукцію картини якогось із видатних художників-колористів, вставляють відтінок, котрий не погоджується з загальним рішенням і особливо з суміжними кольорами.

Темна деталь картини замінюється на більш світлу, чи навпаки. При цьому кольоровий тон і насиченість залишаються такими, як на картині.

Різниця за насиченістю теж може бути різного ступеня. Наприклад, деталь блідо-червоного тону можна замінити як на яскраво-червоний, так і на ще яскравіший, ніж на картині, але вона обов'язково повинна залишатися саме червоною.

Складніше дітям знайти колір "чужий" по колірному тону (синій, замінений на жовтий, зелений - на фіолетовий, червоний - на синій і т.д.).

Художники,    говорячи    про    силу    образної   дії    картини, часто використовується слово колорит.  Що таке колорит? Зрозуміти колорит – значить зрозуміти основні принципи мистецтва живопису.
   Колорит картини утворюється колірним устроєм , усіма колірними співвідношенням, котрі художник приводить до певної єдності.

  Одні кольорові поєднання вас радують, другі - збуджують, треті - заспокоюють.

Педагог повинен допомогти учням передавати свої почуття та думки, а значить - знайомити дітей з поняттям - гармонія контрастів. Діти знаходять кольорові відношення і головне приводять ці відношення до певної єдності - гармонічної. Процес живопису завжди оснований на протиставленні кольорів - світле чи темне, тепле чи холодне і т.д. Тому доречно додати завдання на поєднання кольорів  світлістю. Діти оволодівають в процесі виконання завдання: чому дуже різні кольори розміщуються один за одним в певній послідовності, чому кольори різняться не тільки забарвленням, але і як більш світлі, і як більш темні. Діти групують кольори за світлістю. Вчитель підкреслює, що кольори зближені за світлістю гармонічно з'єднуються, зв'язуються один з одним в єдине сполучення.

Граючись з кольорами та вивчаючи складну науку кольорознавство, знайомлю з важливим законом – лінійної та повітряної перспективи, знання яких допомагають реалістично передавати предмети, відчуття простору. Кажучи про емоційний зміст кольору, спостерігаємо зміни кольору в залежності від освітлення(сонячно, похмуро) чи від часу доби.

Аналізуємо і показую на прикладах просторові зміни кольору, послаблення кольору та предметів на дальньому плані. Все це має велике значення з практичною роботою юного художника над пейзажем, натюрмортом, портретом та жанровою композицію.

Головне значення в практичному освоєнні колористичної культури має робота з пензлями, фарбами, палітрою, розвитком технічних навичок в роботі з кольором з натури. Треба використовувати різні технічні прийоми та матеріали: гуаш, акварель, пастель, кольорову крейду.

Все на уроці спрямовано на те, аби діти зрозуміли, що гармонія в мистецтві проявляється через узгодженість слів в поезії, звуків в музиці. кольорів в живописі. Вчитель допомагає дитині оволодіти кольором як виражальним засобом виразності живопису, розвивати  здібність створювати емоційно - виразні кольорові рішення. А також відчувати змістовне значення кольору в мистецтві великих майстрів.

3.     Перспектива як кермо живопису.

Але не можливо реалістично передавати зовнішній вигляд предметів не враховуючи законів перспективи, як лінійної в графіці, так повітряної в живописі. «Перспектива – кермо живопису» - писав великий художник Леонардо да Вінчі. Щоб створити реалістичний твір необхідно володіти правилами перспективних побудов. Зображення об’ємних предметів – це результат виявлення основних зв’язків малюючого, предметом та оточенням.

Велике значення має розуміння такого поняття, як предметна площина. Предметна площина – це горизонтальна поверхня, на якому розташований предмет, що малюється. Наприклад, в пейзажі це -  земля. Другий елемент оточення – тло. Тлом може бути що-завгодно. При малюванні об’ємного педмета треба уявляти тло, як глибину, як просторове середовище, в якому знаходиться наш предмет. Це важливо, тому що зображення об’ємного предмета здійснюється на плоскому аркуші паперу, чи як його називають на картинній площині. Картинна площина при зображенні об’ємних предметів повинна міркуватися глибинно, передаючи цим самим прсторову переконливість.

В перспективному зображенні дуже велике значення має лінія горизонту. Лінія горизонту ділить світ на дві частини: верхню та нижню, небо та землю. Лінія горизонту завжди знаходиться на рівні очей малюючого. Те, що знаходиться вище лінії горизонту, виглядає інакше, ніж те, що знаходиться нище лінії чи на лінії горизонту.

Перспективу ділять на лінійну та повітряну. Перспективна зміна просторової форми, розмірів, направлення контурів, тобто тих ознак, які можна зобразити лінією, відносять до лінійної перспективи.

Без знань законів лінійної перспективи неможливо розвивати уміння бачити і грамотно зображати побачене.

Розглянемо основні принципи лінійної перспективи:

·        контури предметів на передньому плані рисують виразніше, а інколи жирною лінією;

·        лінія рисунку слабішає по мірі віддаленості;

·        в тональному рішенні – задній план – площинний, а передній - віддаляється більш темними плямами, виразнішими штрихами;

·        при деталізації переднього плану лінія більш чітка;

Доречно знайомити учнів  з правилами повітряної перспективи.

4. Правила повітряної перспективи – просторові зміни кольору.

1. Для зображення глибини  дальній предмет слід частково закривати ближчим.

2.Блищий предмет слід зображувати більше віддаленого.

3. Основу ближнього предмету слід зображувати нижче основи віддаленого.

 Повітряна перспектива – зміна деяких ознак предметів під впливом повітря, середовища та простору. Повітря – прозоре середовище. Але прозорість його не постійна. Окутуючи предмет, повітря міняє його зовнішній вигляд. Разом з цим  слід враховувати і залежність зовнішнього вигляду форми від особливостей нашого зорового сприйняття, від сонця, від часу доби, пори року, погоди.

Розглянемо деякі закономірності тобто закони перспективи.

·        для передачі простору ближчих предмети зображують детально, а віддалені – узагальнено;

·        для передачі простору контури блищих предметів треба робити виразніше, а віддалені – легше.

·        на великій відстані світлі предмети здаються темнішими, а темні – світліше;

·        для передачі простору блищі предмети треба зображувати об’умно, а віддалені – плоско;

·        для передачі простору треба ближчі предмети зображувати яскраворозфарбованими, а віддаленні – блідими;

·        всі блищі предмети здаються багатокольоровими, а віддаленими – однокольоровими;

·        для передачі простору блищі предмети треба зображати різними по кольору фарбами,а віддаленні – однаковими;

Закони повітряної перспективи допомагають грамотно передати простір.

Однак цього мало: щоб створити реалістичний пейзаж, треба оволодіти прийомами  і засобами зображення найбільш розповсюджених природних форм, способами передачі  різних станів природи.

При малюванні фарбами (акварель чи гуаш) треба знайомити дітей з різними техніками нанесення фарби: алла - прима, по-сухому, по-вологому.

Існують різні прийоми - заливка, відмивка, лисування та змішані техніки малювання. Всі ці прийоми я використовую в своїй роботі.(Слайд №7 )

 

 

 

 

 

 

 

      Макаренко С. «Весняна прохолода».

      Техніка «по-мокрому».

 

    

 

 

 

     Антонова М. «Жаркий літній день».

     Техніка «алла- прима».

 

 

 

 

 

  Осмакова Л. «Сумує хатинка…»

             Змішана техніка.

 

Висновок.

Щоб краще відчути кольорову гармонію того чи іншого твору на уроках образотворчого мистецтва, необхідно розвивати паралельно дві сторони художнього таланту учня - особисту творчість і сприймання, які між собою невід'ємно зв'язані. Педагог знайомить дітей з творчістю художників, на картинах яких колір сам по собі є смислоутворюючий, символічний. Доречним зразком є репродукції М.Врубеля, К.Коровіна, П.Пікассо, Ван-Гога, М.Сар'яна, К.Петрова-Водкіна, Н.Реріха і т.д. -художників-символістів, для котрих за словом і образом відкривається інша дійсність. В роботах цих митців діти виявляють та знаходять все нові смислові пласти в залежності від їх рівня сприймання.

 Наприклад, дуже характерний колорит полотен Рембранта, оснований в більшій мірі на світлотіньових контрастах. Делакруа в свій час здивував багатокольоровою гамою.(Слайд №10  )

Важливим є колір в побудові емоційної композиції в сукупності всіх засобів виразності.  Педагог - практик може придумати, побудувати завдання для учнів, яке вимагає вже не колірних,а графічних засобів виразності. До речі, досвід показує, що в міру того, як діти оволодівають виражальним кольоровим рішенням, в їхніх роботах без спеціальних занять стають все більш виразними силуети,  характер ліній та інші елементи зображення.

Запропонована таблиця(Слайд № 4) чітко виражає мої підходи до роботи. На мою думку, шлях до живописної гармонії полягає в сприйманні кольору  як носія характеру чи кольору як символа. Далі іде цілісне сприймання колориту картини, звертаючи увагу на основні засоби виразності, а так як мова іде про живопис, то ми маємо на увазі – колір, поєднання кольорів та колірний контраст, який поділяється в свою чергу на тоновий контрасти, колірний та контраст світла та тіні. Підбираючи різну, враховуючи задум, кольорову гаму (теплу, холодну), використовуючи різні прийоми,що були перераховані віще учень створює пейзажі, натюрморти, портрети та композиції настрою.(Слайд№ 7,8 ).

Виділяю основні етапи роботи над кольором як засобом виразності живопису:

·        колір як характер;

·        знайомство з властивостями кольору, колірним колом;

·        створення композицій певної кольорової гами, настрою;

·        характеристика живописних робіт;

 

   Так, відбувається поступовий перехід від дитячої творчості, радощів спілкування з фарбами, кольором, від гри – до навчання. Від простих вправ  – до живописної грамоти.